Василий Шуба - جرد الجدول

В 1687 г. участвовал в неудачном Крымском походе В.В. Голицына. В апреле 1699 г. получил универсал гетмана И. Мазепы на села Лукашовку** и Слободку Черниговской полковой сотни, а мае получил на те же села универсал Черниговского полковника Ефима Лизогуба, в 1710 г. получил универсал гетмана на фольварк под с. Слабиным с "займищами, грунтами и млином на р. Довгой.

З переліченого зрозуміло, що Андрій Васильович отримав у спадщину не тільки високий соціальний статус, а й значні володіння. Дата його народження (напевно, раніше 1690 р., адже у 1710 р. він побудував церкву у с. Листвені), як і дата смерті, точно не відома. В.Л.Модзалевський у розписі роду вказував, що помер до 1760 р., а в доповненні уточнив дату: помер раніше 1744 р.

Справді, дані ревізій Чернігівського полку дозволяють стверджувати, що у 1743 р. він ще живий, а от у 1747 р. всі його володіння вже записані за синами, також бунчуковими товаришами Ва с и л е м , Ми х а й л о м і Як о в о м

(четвертий син Іван ще був малолітнім). У «сказках» про службу Василь і Михайло у 1756 р. повідомили, що служать у числі

бунчукових товаришів з 1744 р., тоді Василеві було лише 19 років У 1750 р. дружина Андрія Борковського названа вдовою, що володіла житловим двором у с. Євтуховий Білоус. Імовірно, помер він у кінці 1743 або на початку 1744 р., що підтверджує точку зору В.Модзалевського. Рідний брат бунчукового товариша Андрія Борковського Михайло, також бунчуковий товариш, був одружений з Параскою Данилівною Апостол, помер рано, до 1727 р. Андрій Васильович Дунін�Борковський був двічі одружений. В першому шлюбі з донькою полкового переяславс ького судді Ана с т а с і єю Іванівною Берло Високий статус і значні земельні володіння її батькові принесли три шлюби з п р е д с т а в н и ц я м и в і д о м и х с т а рши н с ь к и х р о д и н Со м к і в , Щу р о в с ь к и х Рустановичів і Мазапет . Анастасія була донькою від третього шлюбу з Ганною Мазапет, яка була онукою одного з найбагатших власників Чернігівщини Бориса Грязного. Після смерті першої дружини Андрій Борковський вступив у другий шлюб. Його обраницею стала донька генерального обозного Катерина Яківна Лизогуб. Їй належали у Білоусівській сотні в с. Брусилові 16 хат, Любецькій сотні в х. Красковському – 1 хата, Городницькій сотні в д. Пекурівці – 8 хат і в м. Седневі – 1 хата (1760); у 1765 р. жила в с. Новий Білоус. Будучи побожною, вона в 1768 р. подарувала Євангеліє в Пустинний Миронівський Богоявленський дівочий монастир 22

• http://www.siver-litopis.cn.ua/arh/2007/2007n6/2007n06r05.pdf

• http://mglin-krai.narod.ru/Kazaki/Polk/Turkovskii.htm

учился в Черниговском коллегиуме. В службе с 1741, служит войсковым канцеляристом в генеральной войсковой канцелярии. В марте 1748 выбран сотником Выбельским на место отца и в июне 1748 получает универсал на этот уряд. В 1769 участвует в Турецком походе, и в тот же год получает уряд Черниговского полкового обозного, на этом же месте был и в 1781.

О его жене англичанке: "не понимая русского языка и не желая изучать его, она достигла того, что почти все дворовые люди или говорили по-английски, или понимали этот язык. От этого Дом их казался иностранным, тем более еще, что он был, так сказать, приютом для всех иностранцев. Их столько там жило и умерло, что пришлось устроить особенное кладбище, называемое теперь немецким."

жінка Георгія Васильовича Лисенка, чернігівського полкового писаря

• http://ukraine.polnaya.info/chernihivska-oblast/sokyryntsi/

Після смерті Григорія Гнатовича, маєток в Сокиринцях перейшов у спадок його єдиному синові Івану, який служив у козацькому війську, мав почесний титул бунчукового товариша, чотири роки (1763-67) правив прилуцьким полком замість батька. В 1780-90 роках служив повітовим суддею в Прилуках. В Сокиринцях Іван Григорович побудував новий двохповерховий дерев'яний будинок на кам'яному фундаменті. Дім був гарний, з широкими ґанками, прикрашеними колонадами і фронтонами. Просторі зали, вітальні, світлиці, опочивальні обігрівалися печами, облицьованими синіми кахлями. Будинок стояв оточений флігелями на величезній галявині, яка полого спускалася до ставка. Тут були влаштовані квітники і газони, алеї з підстрижених лип, альтанки. Одружився Іван Григорович в 1754 році на чотирнадцятилітній доньці київського полковника, племінниці гетьмана Кирила Розумовського Катерині Юхимівні Дараган, яка згодом отримала від батька і братів своїх величезні багатства, але шлюб цей був нещасливим і подружжя, вже маючи трьох діток, через кілька років роз'їхалось. Галаган хотів навіть офіційно розвестися, але розумна й практична Катерина Юхимівна, задля благополуччя сина і двох доньок згоди на розвод не дала. Іван Григорович часто хворів, жив тихо і непомітно, цурався гостей і велелюдних зборищ. Зовсім інакше вела себе Дараганша. Після розриву з Галаганом, вона купила собі невеличкий маєток в Івківцях під Прилукою і там прожила близько трьох років. А у цей час померли два її брати і їй з сестрою дісталися великі й багаті маєтки на Полтавщині й Чернігівщині. Катерина Юхимівна з дітьми перебралася в Покорщину під Козельцем і зажила як велика і вельможна пані, оточивши себе слугами, служанками, козачками і... цілою тічкою породистих заморських собачок-іграшок, які всюди її супроводжували. Та все ж була вона доброю господинею, одягалася просто, розмовляла тільки на "малороссийском наречии", сиріч - на чистій українській мові. Померла вона у 83-х річному віці в 1823 році й похована в Георгіївському монастирі в селі Данівці біля Козельця. Іван Григорович Галаган помер в 1789 році, поховали його біля побудованої ним "домової" церкви в сокиринському саду.

• http://www.pryluky.com/index.php/istoriya/4-istoriya/216-sokyryncigalagany.html

était le maréchal de district de Gradizh et Krementchutsk de la noblesse (1788-89) et le maréchal provincial d'Ekaterinoslav de la noblesse (1795). Selon les souvenirs de sa nièce, Sofia Vasilievna Skalon, "dans la maison, il parlait principalement la langue peu russe (ukrainienne)"

• http://referatu.net.ua/newreferats/7576/184422/?page=0

Служит с 1779 в Черниговской полковой канцелярии. С 1781 г. - сотенный атаман, в 1783 г. войсковой товарищ с определением в Черниговский полк. В 1787 г. - поручик в отставке. Переходит на гражданскую службу в Черниговскую Гражданскую палату в 1789 г., а в 1790 - увольняется и с 1791 г. служит заседателем Березинского Нижнего земского суда, в 1794 г. - уволен. С 1797 г. по 1800 г - заседатель Нежинского нижнего земского суда. В 1812 г. вступил в ополчение и стал батальонным командиром Черниговского пехотного полка и был при осаде крепости Замостья.

Упоминания

29 червня 1843 року О.В. Капніст у Мойсівці на балу у Т. Волхонської познайомився з Т.Г. Шевченком. І другого ж дня своєю бричкою він привіз молодого поета і художника до себе в Ковалівку. Ще двічі Тарас Шевченко відвідував село. Після родинного свята у Рєпніних в Яготині О.В. Капніст який теж був там присутній з дружиною, забрав 9 грудня 1843 року Т.Г. Шевченка до себе в Ковалівку. У селі поет прожив понад два тижні, роблячи короткотермінові поїздки у навколишні села. Втретє Т.Г. Шевченко заїздив до Ковалівки 12 січня 1844 року, мандруючи з Яготина до Мойсівки на черговий бал до Т. Вольховської.

• http://www.velikijhutir.cherkassy.ua/files/doks/tumanvikiv.pdf

автор мемуаров "Воспоминания".

был очень хорош собой: брюнет с прекрасными черными глазами, выражающими и приятность, и ум, и благородство. Как единственный сын, он был всеми в семействе любим и балован до крайности, в особенности матерью, которая, находя в нем одно свое утешение, исполняла все прихоти его и ни в чем ему не отказывала. После смерти первенца в младенческом возрасте, уехали с женой заграницу, подолгу жили в Италии.

Капнист Иван Васильевич. Третий сын поэта В.В. Капниста. Род .ок 1794-1795 г. Ум. В 1860 г. Полтавский губернский предводитель дворянства, позже- смоленский (1842-1845) и московский (1844-1855) губернатор. Статский советник с 1842 г., в 1844-1852 гг. - сенатор, тайный советник. Был женат на Пелагее Григорьевне Горленко, дочери губернского секретаря. За нею получил в приданое 430 душ в Пирятинском и Прилуцком уездах. В 1831 г. вместе с кн. Репниным стоял у истоков проекта создания 8 казачьих полков. Представлял высшие слои украинского дворянства, прилагал огромные усилия к возрождению украинской автономии в России. Сын Петр (1830-1898).

• http://mtlib.org.ua/Ukazateli/Kapnist.htm

• http://podelise.ru:81/docs/index-24687208-1.html

Лично знаком с Тарасом Шевченко с 1846, вел с ним переписку, распространял "Кобзарь" в Черниговской губ, агитировал церковное руководство использовать "Букварь" Тараса Шевченко в воскресных школах.

...

Янівка була також родовим маєтком родини, яку започаткували сотники Слабинської і Чернігівської сотень Іван Хомич Тризна та Андрій Тризна. Останніми, хто володів маєтностми були Роман Дмитрович Тризна — голова Чернігівського повітового земства 1874 — 1875 рр. та його син Дмитро Романович Тризна, який очолював повітову земську управу в 1892 — 1910 рр.

...

У січні 1887 року садибу в селі Янівка купив Яків Лукич Андросенко у майора Олександра Петровича Федченка. Садибна земля знаходилася в полі приблизно на відстані понад два кілометри від Іванівни поблизу шосейної дороги. 2 березня 1900 р. Андросенко продав землю Домнікії Ребенок і родині Петрушинців. Йому залишилася ділянка, що утворилася від замежованої землі Марії Дмитрівни Тризни. Тут колись був заїжджий двір. У 1912 році пашня за межовими документами дачі (так тоді називались маєтки та садиби) с. Іванівни перейшла від М.Д.Тризни до Дмитра Романовича Тризни - колишнього голови повітового земства у 1892 - 1910 рр. Початковим володарем колишнього маєтку був його батько Роман Дмитрович Тризна - колишній голова повітового земства у 1874-1875 рр.

Роман Дмитрович Тризна народився у 1816 році. Закінчив Ніжинський ліцей князя Безбородька. 30 грудня 1835 р. вступив на державну службу. До 1844 р. обіймав різні посади в канцелярії Чернігівської цивільної палати. В 1846 р. познайомився з Т.Г.Шевченком і став його другом, багато зусиль доклав поширення "Кобзаря" та організації недільних шкіл, в яких діти вчилися за "Букварем южно -руським" Т.Шевченка.

70-і рр. ХІХ ст. були насичені працею на благо дворянства і повітового земства. Тризна обирався дворянами у члени Чернігівського губернського з селянських справ присутствія, протягом 1874-1875 рр. був головою Чернігівського повітового земства, після того до 1884 року - у Чернігівській межовій палаті. Двері суду відкривалися для кожного, бідним і безпорадним Тризна віддавав всі свої службові заняття.

З 1884 до 1889 р. Тризна тяжко хворів, у ніч на 2 грудня 1889 р. статський радник помер у Чернігові, маєток в Янівці перейшов до його сина.

• http://realletters.narod.ru/STG2101/_t_00155.html

Капнист Иван Семенович, граф. (15 янв. 1876 г.). Граф. Род. 30 мая 1834 г. в Пузикове. Коллежский советник, камер-юнкер.12. Воспреемница помещица г. Ромны Е.В. Полетика.

• http://mtlib.org.ua/Ukazateli/Kapnist.htm

Жена РЕПНИНА ВАРВАРА ВАСИЛЬЕВНА 1840-1922.

• http://mtlib.org.ua/Ukazateli/Kapnist.htm

• http://mtlib.org.ua/Ukazateli/Kapnist.htm

Некоторое время носил фамилию отца, но вскоре был усыновлен Петром Капнистом, первым мужем и верным другом его матери, графини Делонвиль.