The Rodovid Charitable Foundation pledges to support the Rodovid.org genealogy website and announces the first fundraising round to cover the web hosting fees.
Przedbór z Brzezia i Włodzisławia و 1388? - جرد الجدول
From Rodovid AR
2
21/2 <1> ♂ Zbigniew z Brzezia i Włodzisławia [Włodzisławscy]الزواج: <1> ♀ Anna N. [?] و 1417
الزواج: <2> ♀ Anna Tęczyńska [Tęczyńscy] و 1445 ? 1451
الوفاة: 1425
3
31/3 <2+1> ♂ Mikołaj «Marszałkowicz» /Микола Ланцкоронський/Lanckoroński/ [Ланцкронські]الوفاة: 1451
4
91/4 <4> ♂ Збигнев Ланцкоронский [Ланцкоронские] 102/4 <4> ♂ Lukacz Lanckoroński [Lanckorońscy]الزواج: <5> ♀ Ганна Курозвецька (Ланцкоронська) [Курозвецькі]
الوفاة: 1489
W 1468 powołany w skład delegacji polskiej do króla Czech Jerzego z Podiebradów, w celu nakłonienia go do przeznaczenia tronu czeskiego Władysławowi Jagiellończykowi. Brał czynny udział w zmaganiach militarnych Władysława Jagiellończyka z Maciejem Korwinem o Śląsk i Morawy. W 1475 jako kuchmistrz wielki koronny odprowadził królewnę Jadwigę Jagiellonkę do Bawarii, gdzie poślubiła Jerzego Bogatego. W 1478 wraz z Janem Długoszem odbył poselstwo do Budy i Wyszehradu, gdzie doprowadził do rozejmu z Korwinem.
Był jednym z najbogatszych możnowładców małopolskich.5
العمل: starosta chmielnicki, znany jako słynny wojownik', староста Хмільницький
الزواج: <7> ♀ София Константиновна Острожская (Лянцкоронская) [Острожские]
الوفاة: 10 يونيو 1531, Краків, Королівство Польське
Предслав Лянцкоронський веде свій родовід від лицарів «з Бжезя» (з Малопольщі), які за підтримку короля Казимира Великого одержали у XIV столітті, згідно з заповітом останнього, у спадщину замок Лянцкорон.
Замолоду був післаний батьками навчатися лицарському ремеслу за кордон. Подорожував по Італії, Франції, Волощині,Угорщині, Німеччині. Здійснив паломництво до Святої Землі, після чого отримав лицарський титул Кавалера Гробу Господнього. Після поварнення на батьківщину воював у складі польської армії під командуванням Костянтина Івановича Острозького. Неодноразово обговорював з ним проблеми захисту кордонів Речі Посполитої.
Залишив своє Хмельницьке староство і разом із Остапом Дашкевичем організував Запорізьке козацтво. Гетьманував Лянцкоронський за часів правління Зигмунта І, коли південно-східні кордони Польщі стали місцем постійних нападів степовиків. Воював проти турків і татар, ходив походами під Белград (1516), Очаків (1528).
Існують сумніви щодо правдивості того, що саме Предслав Лянцкоронський був першим козацьким гетьманом. Все ж, його особистість часто згадується і багатьох народних та лицарських оповідях.
Помер Предслав Лянцкоронський у 1531 році.
Начало шестнадцатаго века ознаменовано важною для Малороссиян переменою. Зять Князя Острожского, свойственник Короля Александра, Предслав Лянцкоронский, из Фамилии Сенаторской, был избран первым Гетманом, и от него началась наша Гетманщина; ее последовательность уже не прерывается. Здесь же мы впервые встречаем имя законодателя Сечи Запорожской, ее первого Кошевого, Евстафия Дашковича. Он стал известен в войне Иоанна Державного с зятем своим Королем Александром, когда Князья Симеон Черниговский и Василий Шемякин возстали за веру противу Короля, и когда, соединясь с Боярином Воронцовым и Александром Ростовскими, они разбили под Мстиславлем Князя Михаила Ижеславского и Евстафия Дашковича, тогдашнего только еще Воеводу в войске козацком и старосту Черкасского. Война кончилась сожжением Великороссиянами предместия Киевского и всех сел до Мстиславля и Полоцка. Мировой сделки, хотя посредником был Папа, не могло быть между Великим Князем и Королем. Зять требовал городов, завоеванных Россиею, а державный тесть не такого был нрава, чтоб отдавать завоеванное. " Своего не уступлю ", говорил он, и требовал Смоленска и Киева; к тому же Дашкович был новым предлогом к войне: он выехал в Москву со всеми богатствами и многочисленным дворянством. Король требовал выдачи его; Иоанн отвечал, что по грамоте перемирной определено выдавать воров, злодеев, должников и холопей, а Дашкович не уличен ни в каком преступлении; был у Короля Воеводою и добровольно вступил в Русскую службу. Не известно, какие причины были поводом к побегу Дашковича; но зная взаимные связи знаменитых людей того времени, можно полагать, что преданность его к Князю Острожскому его к тому побудила; бегство его с Острожским из Москвы оправдывает предположение.
6
221/6 <13+11> ♂ Иероним Ланцкоронский [Ланцкоронские]الزواج: <14> ♀ Катажина Немсциц (Lanckorońska) [Немсцицы]
الوفاة: 1559, Речь Посполитая
اللقب المميّز: podskarbi koronny
الزواج: <17> ♀ Anna Sieniawska (Jordan) [Sieniawscy] و 1574
الوفاة: 11 مارس 1568, Mogilany
Był pierwszym wybitnym przedstawicielem znanego małopolskiego szlacheckiego rodu Jordanów. Syn Mikołaja Jordana i Anny z domu Melsztyńskiej[3]. Był znanym nie tylko w Polsce miłośnikiem sztuki. W swoim dworze w Myślenicach, a następnie w pobliskich Mogilanach otaczał się pisarzami, uczonymi, humanistami[4]. To właśnie w Myślenicach powstało Zwierciadło i trzecia księga Żywota człowieka poczciwego Mikołaja Reja.
Utrzymywał kontakty z różnowiercami, ale choć sam Jan Kalwin zachęcał go do zmiany wiary, do końca życia pozostał katolikiem.
Spytek Jordan był człowiekiem majętnym. Sam Zygmunt August pożyczał od Spytka jakieś sumy pieniężne. Poza kluczem myślenickim, melsztyńskim (wraz z dawną rodową siedzibą, zamkiem w Melsztynie) i licznymi starostwami posiadał kamienicę na Rynku w Krakowie (w miejscu dzisiejszego Pałacu Wodzickich).[5] Z małżeństwa z Anną Sieniawską – córką hetmana Mikołaja Sieniawskiego pozostawił jedynie córki, m.in. Elżbietę, żonę Stanisława Bonera (syna Seweryna Bonera), a później Mikołaja Ligęzy, oraz Zofię, żonę Samuela Zborowskiego.
Został pochowany w kościele św. Katarzyny w Krakowie w mauzoleum rodziny Jordanów.الزواج: <20> ♀ Катерина Тричеська (Йордан) [Тричеські] م 1500?
7
291/7 <25+?+19> ♂ Mikołaj Jordan [Jordanowie]الوفاة: 1580
الزواج: <24> ♂ Mikołaj Ligęza Herbu Półkozic [Ligęza] م 1529 و 1603
الزواج: <25> ♂ Stanisław Boner [Bonerowie] م 1517? و 1560
الوفاة: > 1575
Pochodził z gałęzi Lanckorońskich osiadłej na Włodzisławiu. Był synem Jana Wodzisławskiego – Lanckorońskiego (poległego w 1564 podczas wojny o Inflanty) i Anny z Kurozwęk, starościanki szydłowskiej, córki Hieronima. Młodszym bratem Krzysztofa był Hieronim na Włodzisławiu Lanckoroński (zm. ok. 1605), łowczy sandomierski.
1545 – dworzanin królewski 1546 – 1547 – uczy się w Albertynie w Królewcu 1551 – łowczy sandomierski 1563 – kasztelan czechowski 10 lipca 1567 – kasztelan małogoski 1573 – bierze udział w elekcji i podpisuje akt wyboru Henryka Walezego 25 października 1574 – podpisuje w Krakowie list kalwińskiej szlachty małopolskiej skierowany do wszystkich sejmików z prośbą o radę i pomoc w ukaraniu winnych zburzenia zboru krakowskiego. 1575 – w czasie bezkrólewia jest obecny na sejmikach małopolskich w Nowym Mieście Korczynie i w Opatowie, 1576 – na zjeździe w Jędrzejowie wyznaczony na jednego z posłów do Wiednia. Posłowie mieli wpłynąć na cesarza, aby nie przyjął korony polskiej. W tym samym roku z polecenia króla Stefana Batorego jest posłem do Litwy, aby wezwać Litwinów na zjazd do Warszawy, 1576 – otrzymuje starostwo baldenburskie i hammersztyńskie (Czarne) w Prusach Królewskich, z ramienia senatu prowadził lustrację dóbr podlaskich, bierze udział w sejmikach, prowadzi inną działalność publiczną, przez krótki okres jest patronem zborów kalwińskich w Kurozwękach. Jest posiadaczem licznych dóbr w województwie sandomierskim (w niektórych swoich dobrach likwiduje kościoły katolickie), 1587 – po śmierci Stefana Batorego wziął udział w konwokacji. W tym samym roku ponownie był wybrany deputatem do Rawy, a w następnym roku razem z Janem Boguszem, kasztelanem zawichojskim, opublikował w Opatowie uniwersał o wybieraniu poboru; uczestniczył także w przeglądzie wojskowym w Pokrzywnicy, 15 czerwca 1589 – otrzymuje od króla Zygmunta III Wazy kasztelanię radomską. umiera w 1591 roku.
Dwukrotnie zawierał związki małżeńskie. Przed 1566 ożenił się z Anną Tęczyńską[1], a w 1582 z Zofią z Wzdowskich. Dziećmi Krzysztofa Lanckorońskiego z pierwszego małżeństwa byli: Zbigniew (podkomorzy sandomierski), Przecław, Krzysztof oraz Krystyna.الوفاة: 1592, Речь Посполитая
الزواج: <31> ♀ Katarzyna Konarska (Zborowska) [Konarscy] و > 1608
الوفاة: 1605?
8
451/8 <29+?> ♂ Jan Jordan [Jordanowie]الوفاة: 4 أغسطس 1610, Речь Посполитая
الزواج: <35> ♀ Zofia Mielecka (Chodkiewicz) [Mieleccy]
الزواج: 1593
الزواج: <36> ♀ Anna Alojza Ostrogska (Chodkiewicz) [Ostrogscy] م 25 مارس 1600 و 27 يناير 1654, Ярослав
الوفاة: 24 سبتمبر 1621, Хотин
اللقب المميّز: kasztelan sandomierski
الزواج: <38> ♀ Zofia Krasińska (Ligęza, Ossolińska) [Krasińscy] و 1642 ? 1643
الوفاة: 1637
الزواج: <39> ♀ Барбара Калиновская (Ланцкоронская) [Калиновские] م 1560 و 1626
الوفاة: 1615, Речь Посполитая
الوفاة: 1617, Речь Посполитая
الوفاة: > 1604, Корона Польська, Річ Посполита
الزواج: <44> ♀ Катерина Коморовська (Лянцкоронська) [Коморовські] و 1625 ? 1635
الوفاة: 1619, Корона Польська, Річ Посполита
الزواج: <45> ♂ Іоаким Яким Юхим Богушевич Корецький [Корецькі] و 1612
الوفاة: 1626, Корона Польська, Спільна Справа Обох Народів
З давніх актів відомо, що вже 1608 року прибрала ці маєтності Анна з Ходкевичів, княжна Іоахімова-Корецька, дідичка містечка Корець, уроджена сестра великого Кароля Ходкевича. Не встигла однак набути ці маєтності, як в 1612 році знову напали татари і Білилівка тільки що по-новому заселена обернулась в пустелю. Та попри те, ці місця знову були заселені людьми. Окрім Білилівки, неподалік виникли ще інші села: Сестринівка, Махаринці, Огіївка і Голубівка. Засновниками цих сіл стала шляхта, яка була на службі князів Корецьких. Це Сестринець, Махаринський, Огій і Голуб. В Білилівці Анна Корецька збудувала замок тут же монастир східного обряду і другий банний недомурований. Також збудувала дім для подорожніх.
Її син Самуель, князь Корецький, був узятий в полон у битві під Цецорою і в Стамбулі був задушений у вежі. Мати його пережила. По її смерті маєтність Білилівська перейшла до дочки Самуеля Анни, яка була замужем за Андрієм Ліщинським зреклась своєї частки з Білилівських володінь на користь Кароля.
Князь Кароль Корецький був фундатором в Білилівці костьолу римського обряду. Помер він у 1623 році. По його смерті володіння волинські і українські перейшли у спадок до його єдиного сина князя Самуеля Кароля. Той син помер у 1651 році останній нащадок сестер князя Самуеля і Кароля, а дочок князя Іоахіма Корецького, Чарторийських, Сапігів, Радзівілів і Санечушків.
Князі Самуель і Кароль Корецькі мали великі борги. Білилівку і інші села ще за життя свого роздали під застави. Тому володарем Білилівки вже в 1644 році був якийсь Павло Янковський.
Але надійшли часи воєн козацьких і до Білилівки ні їхні володарі, а ні ті, хто тримав Білилівку як заставу, не зголошувались. Тільки коли вже все стихло, пройшли роки, до Білилівки повернулась дочка заставника Янковського Катерина Флоріанівна Потоцька з Народич. Від цьго часу і в наступні роки (завжди способом застави) перейшли ці маєтності до її дочки Марини Лясковської. Тим часом дідичі сперечалися між собою за спадщину по Корецьких оскільки заставники не сплачували грошей.
В 1701 році князь Єжі Любомирський, один з претендентів на цю спадщину, разом з іншими панами, які мали спадкові права на Білилівку, саме в пасхальний день зі своєю власною збройною силою на чолі якої стояв війт з Межиріччя та при допомозі козаків Семена Палія, зайняв це містечко. Лясковська за наїзд подала протестдо короля. Нарешті по довгих судових справах, тяжбі Білилівка і інші села, що належали Корецьким в 1751 були присуджені спадкоємцю Степану-Миколі Браницькому.
