Михаил Власьевич Будлянский م 1730? و 1790 - جرد الجدول
From Rodovid AR
الخدمة العسكريّة: 29 يونيو 1751, Санкт-Петербург, Российская империя, Пожалован в камер-юнкеры к великому князю Петру Фёдоровичу
السكن: 1756, Санкт-Петербург, Российская империя, Жил в Аничковом дворце в Петербурге
الزواج: <1> ♀ София Петровна Валькевич (Будлянская) [Валькевичи] م 1730? و > 1782, Санкт-Петербург, Российская империя
الخدمة العسكريّة: 10 فبراير 1758, Санкт-Петербург, Российская империя, Пожалован в камергеры к великому князю Петру Фёдоровичу
العمل: 1768, Санкт-Петербург, Российская империя, Пожалован в тайные советники
الممتلكات العقارات: 1782, Продал своё имение Роменского уезда в селе Никоновке с людьми сотнику Якову Бойкову
الممتلكات العقارات: 1783, Санкт-Петербург, Российская империя, За ним мужского пола 3339 и женского пола 3273 души
الوفاة: 1790, Санкт-Петербург, Российская империя
Появившись не позже первой половины 18 века, деревня вошла в состав Стародубской полковой сотни. До середины 18 века крестьяне Суховерхово несли повинности в пользу Стародубского магистрата. Однако, в 1751 году гетман К.Разумовский изъял суховерховские дворы из ведения городских властей, пожаловав их генеральному есаулу Петру Васильевичу Валькевичу[1]. В конце 1750-х годов наследство П.Валькевича перешло к его единственной дочери Софье. В 1780-х годах в Суховерхово ей принадлежало более 50 крестьянских дворов. Сам гетман Разумовский сосватал за Софью Петровну своего племянника Михаила Власьевича Будлянского. В их семье было двое детей: Марина и Алексей. Марина Будлянская впоследствии вышла замуж за Даниила Петровича Апостола и уехала к мужу. Алексей Михайлович выбрал военную службу, дослужившись до звания полковника. В конце 18 века он унаследовал все владения матери, в том числе, и Суховерхово. В первой трети 19 века часть суховерховской собственности Будлянских оказалась у троюродных братьев Алексея Михайловича, живших в Межениках – Григория и Венедикта Валькевичей. В 1850-х годах крестьянские дворы в Суховерхово разделили между собой их наследники[2]. Дочь Григория Валькевича – Александра (в замужестве Макарова) имела в деревне усадьбу, перешедшую впоследствии к ее дочери Марии (в замужестве Семекиной). Другая часть собственности в начале 1820-х годов была продана наследниками Будлянских генерал-майору Степану Михайловичу Шираю. В 1839 году отцовское наследство перешло к дочери Марии, мужем которой являлся генерал-майор Егор Долинский. В 1850-х годах владельцем «шираевской» доли стал сын Марии Степановны - гвардии штабс-капитан Степан Егорович Долинский.
2
21/2 <1+1> ♀ Марина Михайловна Будлянская [Будлянские]الزواج: <2> ♂ Данило Петрович Апостол [Апостоли] م 1727
التعليم: 1774, Санкт-Петербург, Российская империя, Обучение в Пажеском Е.И.В. корпусе
الخدمة العسكريّة: 1780, Санкт-Петербург, Российская империя, Выпущен из пажей в армию поручиком
الخدمة العسكريّة: 1804, Санкт-Петербург, Российская империя, Полковник, флигель-адъютант при генерал-фельдмаршале графе Разумовском; владелец села Пантусова Стародубовского уезда
الوفاة: 27 ديسمبر 1819, Киев, Российская империя, Умер холостым
الخدمة العسكريّة: 1775, Санкт-Петербург, Российская империя, Записан в службе, сержант л. гв. Измайловского полка
الخدمة العسكريّة: 1 يناير 1789, Санкт-Петербург, Российская империя, Прапорщик л. гв. Измайловского полка
الوفاة: > 1790, Санкт-Петербург, Российская империя, Умер бездетным
الخدمة العسكريّة: 1781, Санкт-Петербург, Российская империя, Записан в службе в л. гв. Измайловском полку
الخدمة العسكريّة: 19 يونيو 1785, Санкт-Петербург, Российская империя, Фурьер сержант л. гв. Измайловского полка
الخدمة العسكريّة: 1789, Санкт-Петербург, Российская империя, Фурьер сержант л. гв. Измайловского полка
الوفاة: > 1790, Санкт-Петербург, Российская империя, Умер бездетным
3
61/3 <2+2> ♂ Михаил Данилович Апостол [Апостолы]була правнучкою гетьмана Данила Апостола. Завдяки цьому шлюбу, Алексєєви поріднилися, окрім згаданих (Апостолів та Селецьких), також з іншими відомими шляхетними родинами України, Росії та інших держав, як-от: Синельнікових, Джунковських, Малам, Комстадіусів, Долгоруких, Герценвиців, Леонових, Хілкових, Страхових, Гершау, Дурново, Зейфарт, де Феотокі та ін.
4
81/4 <7+3> ♀ Варвара Ивановна Селецкая [Селецкие]Сын Д.Л.Алексеева Пётр Дмитриевич (?-1837) в 1829 г. женился на Варваре Ильиничне Запорожской, дочери лубенского помещика Ильи Ивановича Запорожского. От этого брака родился Георгий Петрович Алексеев (1834-1914) – наиболее известный представитель екатеринославской ветви рода Алексеевых, знаковая фигура рассматриваемого здесь «микроконтекста». Г.П.Алексееву было всего 3 года (1837), когда умер его отец. Как свидетельствует «вводный лист» 1851 г., Георгий Петрович унаследовал Котовку, Хвощевую, Еленскую, Заплавскую и хутор Осокоровщину – всего 14883 десятины земли и 1453 крепостных мужского пола.
Родинні стосунки дозволили Д.Л. Алексєєву збільшити майновий стан й зміцнити соціальне положення. Він одружився з Варварою Іванівною Селецькою — донькою катеринославського губернатора Івана Яковича Селецького та Марії Данилівни Апостол. Остання була правнучкою гетьмана Данила Апостола. Завдяки цьому шлюбу, Алексєєви поріднилися, окрім згаданих (Апостолів та Селецьких), також з іншими відомими шляхетними родинами України, Росії та інших держав, як-от: Синельнікових, Джунковських, Малам, Комстадіусів, Долгоруких, Герценвиців, Леонових, Хілкових, Страхових, Гершау, Дурново, Зейфарт, де Феотокі та ін. Дмитро Ларіонович та Варвара Іванівна Алексєєви мали сина Петра та трьох дочок:
Ганну, Олену та Анастасію. Д.Л. Алексєєв мав землі у Новомосковському повіті Катеринославської губернії, Прилуцькому повіті Полтавської губ. та в Чернігівському, Ніжинському і Борзенському повітах Чернігівської губернії. Від батька він успадкував родинний маєток Котовку.
У свою чергу, Дмитро Ларіонович віддав Котовку у володіння синові — Петру Дмитровичу. А донькам заповів: Ганні — села Очеретовате, Фащове, хутір Осокоровщину, Олені — село Бакаївку.
5
111/5 <8+4> ♂ Петр Дмитриевич Алексеев [Алексеевы]Сын Д.Л.Алексеева Пётр Дмитриевич (?-1837) в 1829 г. женился на Варваре Ильиничне Запорожской, дочери лубенского помещика Ильи Ивановича Запорожского. От этого брака родился Георгий Петрович Алексеев (1834-1914) – наиболее известный представитель екатеринославской ветви рода Алексеевых, знаковая фигура рассматриваемого здесь «микроконтекста». Г.П.Алексееву было всего 3 года (1837), когда умер его отец. Как свидетельствует «вводный лист» 1851 г., Георгий Петрович унаследовал Котовку, Хвощевую, Еленскую, Заплавскую и хутор Осокоровщину – всего 14883 десятины земли и 1453 крепостных мужского пола.
У свою чергу, Дмитро Ларіонович віддав Котовку у володіння синові — Петру Дмитровичу. А донькам заповів: Ганні — села Очеретовате, Фащове, хутір Осокоровщину, Олені — село Бакаївку.
Петро Дмитрович Алексєєв почав службу у грудні 1822 р. і дослужився до чину титулярного радника (1831). Він багато зробив у царині благодійництва, що було відзначено на найвищому рівні. У травні 1836 р. “за отлично усердную службу и значительные пожерт-128 С.В. АБРОСИМОВА вования в пользу училищ” Петро Дмитрович був пожалуваний діамантовим перснем з вензелевим зображенням імені імператора Миколи I.
У 1829 р. губернський секретар П.Д. Алексєєв одружився з Варварою Іллівною Запорозькою — донькою полтавського поміщика Іллі Івановича Запорозького. Вінчання відбулося в Андріївській церкві села Засулля Лубенського повіту Полтавської губернії. Від цього шлюбу народився Георгій Петрович Алексєєв (1834 – 1914) — найбільш відомий представник катеринославської гілки роду Алексєєвих. Він рано лишився батька — Петро Дмитрович помер у 1837 р., коли синові виповнилося лише 3 роки. Від батька Георгій Петрович успадкував родовий маєток Котовку, села Фощове, Єленське, Заплавське та хутір Осокоровщину. Всього землі було 14883 десятини і 1453 кріпаків чоловічої статі. Як представник катеринославської дворянської еліти того часу, Г.П. Алексєєв здобув вищу освіту в Харківському університеті, який він закінчив у 1856 р. зі ступенем кандидата. Службову кар’єру Георгій почав у квітні 1856 р. в чині колезького секретаря. Просуваючись щаблями “Табелі про ранги”, у 1862 р. він став камер-юнкером Двору, у 1866 р. — надвірним радником, у 1870 р. — колезьким радником, у 1874 р. — камергером Двору. Закінчив свою кар’єру Георгій Петрович гофмейстером Двору і тайним радником. У вересні 1874 р. дворянство Катеринославщини обрало його своїм предводителем. У такий спосіб Г.П. Алексєєв продовжив родинну традицію, зокрема наслідував своєму дідові Дмитру Ларіоновичу Алексєєву, котрий неодноразово обирався губернським предводителем дворянства.
була правнучкою гетьмана Данила Апостола. Завдяки цьому шлюбу, Алексєєви поріднилися, окрім згаданих (Апостолів та Селецьких), також з іншими відомими шляхетними родинами України, Росії та інших держав, як-от: Синельнікових, Джунковських, Малам, Комс- тадіусів, Долгоруких, Герценвиців, Леонових, Хілкових, Страхових, Гершау, Дурново, Зейфарт, де Феотокі та ін.
Дмитро Ларіонович та Варвара Іванівна Алексєєви мали сина Петра та трьох дочок: Ганну, Олену та Анастасію. Д.Л. Алексєєв мав землі у Новомосковському повіті Катеринославської губернії, Прилуцькому повіті Полтавської губ. та в Чернігівському, Ніжинському і Борзенському повітах Чернігівської губернії. Від батька він успадкував родинний маєток Котовку.
У свою чергу, Дмитро Ларіонович віддав Котовку у володіння синові — Петру Дмитровичу. А донькам заповів: Ганні — села Очеретовате, Фащове, хутір Осокоровщину, Олені — село Бакаївку.
Оцінюючи зібрання Г.П. Алексєєва, Д.І.Яворницький поставив його колекцію в один ряд з колекціями В.В. Тарновського в Качанівці Чернігівської губернії та О.М. Поля у Катеринославі. Безперечно, незгладиме враження і вплив на збирацьку діяльність Г.П. Алексєєва справило відвідування ним, починаючи ще з дитинства, славнозвісної Качанівки, безпосереднє знайомство з її унікальними колекціями, що збиралися кількома поколіннями її власників Тарновських. Юний Георгій приїжджав у Качанівку до своєї рідної тітки Ганни Дмитрівни Тарновської (уродж. Алексєєва), яка у 1818 р. одружилася з Григором Степановичем Тарновським
була правнучкою гетьмана Данила Апостола. Завдяки цьому шлюбу, Алексєєви поріднилися, окрім згаданих (Апостолів та Селецьких), також з іншими відомими шляхетними родинами України, Росії та інших держав, як-от: Синельнікових, Джунковських, Малам, Комс- тадіусів, Долгоруких, Герценвиців, Леонових, Хілкових, Страхових, Гершау, Дурново, Зейфарт, де Феотокі та ін.
Дмитро Ларіонович та Варвара Іванівна Алексєєви мали сина Петра та трьох дочок: Ганну, Олену та Анастасію. Д.Л. Алексєєв мав землі у Новомосковському повіті Катеринославської губернії, Прилуцькому повіті Полтавської губ. та в Чернігівському, Ніжинському і Борзенському повітах Чернігівської губернії. Від батька він успадкував родинний маєток Котовку.
У свою чергу, Дмитро Ларіонович віддав Котовку у володіння синові — Петру Дмитровичу. А донькам заповів: Ганні — села Очеретовате, Фащове, хутір Осокоровщину, Олені — село Бакаївку.
була правнучкою гетьмана Данила Апостола. Завдяки цьому шлюбу, Алексєєви поріднилися, окрім згаданих (Апостолів та Селецьких), також з іншими відомими шляхетними родинами України, Росії та інших держав, як-от: Синельнікових, Джунковських, Малам, Комс- тадіусів, Долгоруких, Герценвиців, Леонових, Хілкових, Страхових, Гершау, Дурново, Зейфарт, де Феотокі та ін.
Дмитро Ларіонович та Варвара Іванівна Алексєєви мали сина Петра та трьох дочок: Ганну, Олену та Анастасію. Д.Л. Алексєєв мав землі у Новомосковському повіті Катеринославської губернії, Прилуцькому повіті Полтавської губ. та в Чернігівському, Ніжинському і Борзенському повітах Чернігівської губернії. Від батька він успадкував родинний маєток Котовку.
У свою чергу, Дмитро Ларіонович віддав Котовку у володіння синові — Петру Дмитровичу. А донькам заповів: Ганні — села Очеретовате, Фащове, хутір Осокоровщину, Олені — село Бакаївку.
- http://forum.svrt.ru/index.php?show topic=2522&mode=threaded&pid=71055
6
181/6 <11+6> ♂ Георгий Петрович Алексеев [Алексеевы]الزواج: <9> ♀ Єлизавета Ангеліна Петрівна де ла Героньє (де ла Героньєр) [Героньє]
الوفاة: 1914
У 1829 р. губернський секретар П.Д. Алексєєв одружився з Варварою Іллівною Запорозькою — донькою полтавського поміщика Іллі Івановича Запорозького. Вінчання відбулося в Андріївській церкві села Засулля Лубенського повіту Полтавської губернії. Від цього шлюбу народився Георгій Петрович Алексєєв (1834 – 1914) — найбільш відомий представник катеринославської гілки роду Алексєєвих. Він рано лишився батька — Петро Дмитрович помер у 1837 р., коли синові виповнилося лише 3 роки. Від батька Георгій Петрович успадкував родовий маєток Котовку, села Фощове, Єленське, Заплавське та хутір Осокоровщину. Всього землі було 14883 десятини і 1453 кріпаків чоловічої статі. Як представник катеринославської дворянської еліти того часу, Г.П. Алексєєв здобув вищу освіту в Харківському університеті, який він закінчив у 1856 р. зі ступенем кандидата. Службову кар’єру Георгій почав у квітні 1856 р. в чині колезького секретаря. Просуваючись щаблями “Табелі про ранги”, у 1862 р. він став камер-юнкером Двору, у 1866 р. — надвірним радником, у 1870 р. — колезьким радником, у 1874 р. — камергером Двору. Закінчив свою кар’єру Георгій Петрович гофмейстером Двору і тайним радником. У вересні 1874 р. дворянство Катеринославщини обрало його своїм предводителем. У такий спосіб Г.П. Алексєєв продовжив родинну традицію, зокрема наслідував своєму дідові Дмитру Ларіоновичу Алексєєву, котрий неодноразово обирався губернським предводителем дворянства. Як його дід і батько, енергійний і діяльний Георгій Петрович брав активну участь у громадському житті Катеринославщини. У 1862 р. його було обрано почесним опікуном катеринославського повітового училища, а потім і катеринославської губернської гімназії. Окрім того, він був почесним опікуном училища св. Катерини в Петербурзі і петербурзького опікунського присутствія. Г.П. Алексєєв досить відповідально ставився до піклувальної та благодійницької діяльності — постійно робив грошові та харчові пожертви на користь училища та гімназії, надавав значні кошти на придбання книжок для бібліотек цих закладів, стежив, щоб піклувальні гроші використовувалися за призначенням. Благодійницька діяльність Георгія Петровича розповсюджувалася й на церкву. У 1884 р. він подарував церкві у Котовці духовну літературу, ікони тощо. Він ніколи не відмовляв проханням місцевого котовського священика Порфирія Базарянинова — досить примітної особистості, не позбавленої дослідницького хисту [2, Арх. – 38457].
За свою службу і громадську діяльність Г.П. Алексєєв неодноразово нагороджувався, зокрема орденами св. Анни III ст. (1865), II ст. (1867), II ст. з імператорською короною (1869), Владимира III ст. (1874) та ін. У 1913 р. Георгій Петрович був присутній на грандіозному святкуванні 300-річчя Дому Романових. Г.П. Алексєєв одружився з француженкою Єлизаветою — Ангеліною Петрівною гра- финею де-ла-Геронієр. У подружжя народилися дві доньки: Ольга, що передчасно померла від невиліковної хвороби, і Віра, котра одружилася з князем Миколою Петровичем Урусовим.
Оцінюючи зібрання Г.П. Алексєєва, Д.І.Яворницький поставив його колекцію в один ряд з колекціями В.В. Тарновського в Качанівці Чернігівської губернії та О.М. Поля у Катеринославі. Безперечно, незгладиме враження і вплив на збирацьку діяльність Г.П. Алексєєва справило відвідування ним, починаючи ще з дитинства, славнозвісної Качанівки, безпосереднє знайомство з її унікальними колекціями, що збиралися кількома поколіннями її власників Тарновських. Юний Георгій приїжджав у Качанівку до своєї рідної тітки Ганни Дмитрівни Тарновської (уродж. Алексєєва), яка у 1818 р. одружилася з Григором Степановичем Тарновським.
«Сей памятник возобновлен Генерал – майору, Правителю Наместничества Екатеринославского и Кавалеру Ивану Максимовичу Синельникову иждивением правнуков его: Действительным Статским Советником Алексеем Николаевичем Синельниковым и супругою Генерал – Лейтенанта Софьею Николаевною Фон – Таль, урожденной Синельниковой, по первому мужу Комстадиус. 30 августа 1902 г.»
الزواج: <11> ♀ Надія Іванівна ? (Синельников) [?]
الوفاة: 24 يونيو 1923, Вісбаден, Німецька республіка
Хотя Фаддей и его наследники обременили Брусиловское и другие свои имения значительными долгами, отчего многие перешли в другие руки; но собственно Брусилов оставался за ними до 1870 года, в котором внук Фаддея, Виктор Чацкий продал покойному радомыслъскому уездному предводителю дворянства Василию Васильевичу Синельникову это имение, с количеством при нем удобной 1677 и лесной 2,402 дсс. Ныне оно принадлежит наследнику покойного, полковнику Алексею Синельникову.
- http://forum.svrt.ru/index.php?show topic=2522&mode=threaded&pid=71055
У Котовці збиралося вишукане товариство. Тут були й представники катеринославської еліти і родичі власників, їхні гості: учені, художники, викладачі, колекціонери, політики, державні та громадські діячі та інші. До котовського товариства належали, у першу чергу, катеринославський губернатор Іван Миколайович Дурново (очолював губернію у 1870 – 1882 рр.) та його дружина Леокадія Олександрівна, родини Струкових, Синельникових (передусім приятель і родич Георгія Петровича — Олексій Миколайович Синельников), Коростовцевих, Комстадіусів, а також хрещениця Георгія Петровича — Олександра Кафарена, лубенські родичі Микола Павлович та Ганна Павлівна Кучарьови, приятелька Анжель Петрівни Алексєєвої — Юлія Нестелей, викладач Олександр Юдін, графиня Олена де Феотокі (Теотокі), княгиня Юлія Хілкова та інші.
«Сей памятник возобновлен Генерал – майору, Правителю Наместничества Екатеринославского и Кавалеру Ивану Максимовичу Синельникову иждивением правнуков его: Действительным Статским Советником Алексеем Николаевичем Синельниковым и супругою Генерал – Лейтенанта Софьею Николаевною Фон – Таль, урожденной Синельниковой, по первому мужу Комстадиус. 30 августа 1902 г.»
الوفاة: > 1908
Вера Владимировна Комстадиус, урожденная Малама (1876—1948) — дочь В. Ф. Маламы и В. И. Синельниковой. В 1897 г. вышла замуж за Николая Николаевича Комстадиуса (1864—1917), генерал-майора свиты Его Величества, который приходился ей двоюродным братом.
Автор надгробия - Н.И.Баринов, Санкт-Петербург.
Эпитафия:
Донской казак, генерал-майор Николай Степанович Леонов. Скончался в Болгарии 21 ноября 1877 года в войну за освобождение славян. Мужу и другу - Ольга Леонова, рожденная Синельникова.
Творча лабораторія Д. Яворницького, організація його досліджень, передусім археологічних, «творчий побут» вченого, сполучення ним творчих і дружніх стосунків та багато іншого з повсякденного життя історика – все це знайшло відображення в його листуванні з представниками роду Синельникових – нащадків правителя Катеринославського намісництва І. М. Синельникова, про якого Дмитро Іванович написав кілька статей. В «ансамблі» людських стосунків, що в них протягом життя перебував Д. Яворницький, його дружба з Синельниковими посідає значне місце, в тому числі й в творчому плані.
В даному збірнику епістолярія Синельникових репрезентована листами генерала Олексія Миколайовича Синельникова; його рідної сестри Софії Миколаївни фон-Таль, (в першому шлюбі – Комстадіус); їхньої двоюрідної сестри Ольги Іванівни Леонової (уродж. Синельникова); сина С. М. фон-Таль – генерала Миколи Миколайовича Комстадіуса; троюрідного брата останнього – Миколи Вікторовича Ковалевського. До цього комплексу належать листи представника іншої гілки даного роду – Володимира Павловича Синельникова і княгині Юлії Петрівни Хілкової – своячениці Синельникових з боку Селецьких.
7
281/7 <19+10> ♂ Николай Николаевич Комстадиус [Комстадиусы]الزواج: <30!> ♀ Вера Владимировна Малама (Комстадиус) [Маламы] م 1876 و 1948
الوفاة: 11 October 1917
В 1864 г. у них в Царском Селе родился сын Николай. Высшее образование он получил в императорском Александровском Лицее в Санкт-Петербурге. По окончании Лицея в 1886 г. поступил в лейб-гвардии гусарский Его Величества полк. В 1904 г. Н. Н. Комстадиус стал командиром этого полка; затем — командиром 17 Нижегородского драгунского полка; с 23 ноября 1907 г. он — генерал-майор свиты Его Величества и командир кирасирского полка. Его женой в 1897 г. стала Вера Владимировна Малама (1876—1948), троюродная сестра, по матери также происходившая из рода Синельниковых. От этого брака родились Софья (1898—1919), Вера (1899—1919), Мария (1900—1968), Николай (1901—1989) и Владимир (1906—?).
В даному збірнику епістолярія Синельникових репрезентована листами генерала Олексія Миколайовича Синельникова; його рідної сестри Софії Миколаївни фон-Таль, (в першому шлюбі – Комстадіус); їхньої двоюрідної сестри Ольги Іванівни Леонової (уродж. Синельникова); сина С. М. фон-Таль – генерала Миколи Миколайовича Комстадіуса; троюрідного брата останнього – Миколи Вікторовича Ковалевського. До цього комплексу належать листи представника іншої гілки даного роду – Володимира Павловича Синельникова і княгині Юлії Петрівни Хілкової – своячениці Синельникових з боку Селецьких.
Тематично до цього комплексу додаються листи приятеля М. М. Комстадіуса і Д. Яворницького херсонського адвоката Луки Карповича Попова, а також листи управителя маєтку генерала І. В. Синельникова Олексія Васильовича Васильєва й сільського вчителя з Олександрівського повіту археолога-аматора Івана Івановича Чайкіна, який брав участь в археологіч-них дослідженнях Д. Яворницького в маєтку М. М. Комстадіуса Фаліївці.
В цьому комплексі обсягом і змістовністю вирізняються «блоки» листів О. М. Синельникова, М. М. Комстадіуса і С. М. фон Таль. З цими особами Д. Яворницького пов’язувала міцна дружба, особливо протягом 1890-х – 1910-х рр. Саме це листування дозволило реконструювати процес створення Д. Яворницьким книги «История села Фалеевки Садовой» (СПб., 1892), відтворити творчу лабораторію вченого, атмосферу, що панувала в його оточенні того часу, зокрема археологічні розкопки в Фаліївці – маєтку М. М. Комстадіуса, де Дмитро Іванович неодноразово проводив дослідження, відпочивав, користувався чудовою бібліотекою, що її збирали Синельникови – Комстадіуси протягом кількох поколінь. Усі представники роду Синельникових вельми поважали і цінували Д. Яворницького, морально і матеріально підтримували його, надавали гроші на проведення археологічних та археографічних досліджень. Окрім «Истории села Фалеевки Садовой», на кошти М. М. Комстадіуса Д. Яворницький видав 1-й том своєї фундаментальної монографії «История запорожских козаков» (СПб., 1892). На останню книжку надав грошей також і Л. К. Попов, який 1891 р. брав участь в археологічних дослід-женнях в Фаліївці.
الزواج: <28!> ♂ Николай Николаевич Комстадиус [Комстадиусы] م 7 أغسطس 1866 و 11 October 1917
الوفاة: 1948
Вера Владимировна Комстадиус, урожденная Малама (1876—1948) — дочь В. Ф. Маламы и В. И. Синельниковой. В 1897 г. вышла замуж за Николая Николаевича Комстадиуса (1864—1917), генерал-майора свиты Его Величества, который приходился ей двоюродным братом.
الوفاة: 1915, Російська імперія
Адрес: ул. Шелковичная, 15/1
Как добраться: выйти на ст. метро Крещатик (выход на ул. Институтскую), идти вверх по Институтской до ул. Шелковичной, свернуть направои идти по Шелковичной вверх до дома Ковалевского
В начале 20 века в Киеве, в престижном районе на Печерске (Липки), Николай Викторович Ковалевский-чиновник по особым поручениям, купил себе небольшой участок земли у "сахарозаводчика" Бродского, для строительства дома.
