Анатолій Ковальчук
From Rodovid AR
| سلالة | Ковальчуки |
| الجنس | ذكر |
| الإسم الكامل | Анатолій Ковальчук |
ملاحظات
Ковальчук Анатолій, 14 років, із с. Гульська Новограда-Волинського р-ну, юний розвідник, партизан. Героїчно загинув у бою в грудні 1943 року. Лінія фронту наближалась до села Гульська. З сім’ї Ковальчуків пішли в армію батько й старші брати. А молодший Толя з матір’ю хотіли евакуюватися в Середню Азію. Під станцією Рихальською налетіли ворожі літаки, ешелон розбомбили. Мати Анатолія померла від ран у нього на очах. 25 Хлопчик повернувся в рідне село. Перебув у сусідів літо й осінь. А як настала зима, подався до партизанів. Важко перелічити всі подвиги, які здійснив юний партизан, розповісти про те, скільки разів ходив у розвідку й діставав цінні відомості. Як із своїми бойовими товаришами висаджував у повітря ворожі ешелони, якої шкоди завдавав окупантам. На його бойовому рахунку чимало героїчних справ. Ось лише деякі з них. 30 квітня 1942 року. У ніч на Перше травня партизани вирішили вивісити червоні прапори по тих селах, де була фашистська комендатура. Парашутний шовк пофарбували в червоний колір, порізали на знамена, і ось вісім партизанів вирушають у небезпечну дорогу. В кожного під сорочкою сховано полотнище. Толя встановив прапор на старій дерев’яній арці при в’їзді в село Смолку. Вранці до прапора кинувся фашистський офіцер, що очолював місцевий каральний загін. Ухопився за древко – і… разом з ним одразу злетів у повітря. Щоб фашист не знімав прапор безкарно, партизан древко замінував. 20 серпня 1942 року. Толя в складі п’ятірки підривників закладає міну. В повітря злетів бронетранспортер Баранівської комендатури. Двох гітлерівців було вбито, одного тяжко поранено. 22 вересня 1942 року. Толя передає донесення командиру партизанського загону про скупчення ворожої техніки в Новограді-Волинському по вулиці Леніна. Надвечір тут з’явилися партизани загону імені Таращанського полку «За свободу слов’ян». Гітлерівців захопили зненацька. 1 січня 1943 року. Толя Ковальчук бере участь у розгромі гітлерівського гарнізону в Кикові. Було знищено роту солдат. Отакий «новорічний подарунок» підготували фашистам партизани. 22 червня 1943 року. Цього ранку на базарному майдані в селі Рогачів гітлерівців чекав новий «сюрприз». Над невеликою крамницею майорів червоний прапор з чітким написом «Смерть німецьким загарбникам!». Доки поліцаї робили спроби зірвати прапор (боялися, що його заміновано), на майдані зібралось майже півсела. Обличчя людей сяяло радістю. Отже, не знищено народних месників. Живі партизани і продовжують боротьбу. Серця людей сповнювалися надією. Цей прапор вивісив Толя Ковальчук. 28 грудня 1943 року. Невеликий загін підривників уночі вийшов на залізничну колію Новоград- Волинський-Шепетівка. Треба було пустити під укіс ворожі ешелони з боєприпасами, що поспішали на фронт. Перший ешелон з танками й гарматами висадила в повітря п’ятірка, в якій був Толя Ковальчук. Партизани залишили засідку й подалися до іншого перегону. Раптово злетіла ракета і освітила всю навколишню місцевість. Підривників помітили гітлерівці. Вдарила кулеметна черга. Толя відчув, як щось обпекло ноги. Зробив крок і впав. Партизани підхопили його на руки. Поки хлопчика донесли до партизанського загону, він був уже мертвий. Через п’ять днів місто Новоград-Волинський і село Гульськ звільнили радянські війська. Толю поховали в одній братській могилі з воїнами 287-ї стрілецької дивізії, що полягли на полі бою. Він жив і вмер як боєць, і його поховано з бійцями. А розповідь про Толю Ковальчука хочеться закінчити словами поета, нашого земляка, Миколи Федоровича Сингаївського із «Балади про юного розвідника»: Земля моя, народе мій! Він – завжди воїн. Він живий! Безсмертні подвиги його ми ще згадаємо не раз. Мов серця юного вогонь, його життя в серцях у нас. І в пам’яті довічно він – Солдат, Герой, Громадянин.
من الأجداد إلى الأحفاد
