Василь Іванович Захарчук و 1943
From Rodovid AR
| سلالة | Захарчуки |
| الجنس | ذكر |
| الإسم الكامل | Василь Іванович Захарчук |
| الأولياء | |
الأحداث
الميلاد: Слобідка, Коростишівський район, Житомирська область, УСРР, СРСР
1943 الوفاة: УРСР, СРСР, спалений живцем
ملاحظات
Захарчук Василь Іванович, 12 років, родом із с. Слобідки Коростишівського р-ну, юний підпільник, розвідник. Спалений фашистами живим у 1943 р. Коли почалася Велика Вітчизняна війна, Василькові Захарчуку виповнилося десять років. Жив він у рідному селі Слобідці Коростишівського району. Закінчив другий клас. …У листопаді й грудні 1943 року йшли жорстокі бої на території від Києва до Житомира. В Слобідці були ще фашисти, а в сусідніх селах, в Головино, Сліпчицях і Кам’яному Броді, вже стояли наші війська. Малий Захарчук день у день вештався по селу, придивлявся, випитував у знайомих. А цікавило його все: і які в німців гармати, і танки, і скільки їх, і де стоять. На чорняве хлопча в білій свитині ніхто не звертав уваги. Так Василько обійшов усі вулиці. А вранці погнав корову пастися, загнав за річку, а сам подався на Сліпчиці. Спочатку берегом за кущами, а потім – глибокою борозною. Добрався до наших військ. Командиру довго і детально розповідав про ворожі сили в Слобідці. Василько намалював схему вулиць, приблизне розташування гармат і скупчення військових. Розказав, що командний пункт гітлерівців знаходиться в домі Івана Нечаюка, саме там, де росте велика стара груша. Потім провів групу бійців для розвідки в ту частину Слобідки, де не було фашистів. Бійці побували в кількох хатах, поговорили з людьми, зблизька роздивились позиції противника. Прощаючись з Уляною, матір’ю Василька, лейтенант умовляв її віддати сина в їхню частину на виховання. І Василько просив, але мати була невблаганною, не пустила. А потім гірко каялася. Командний пункт був таки розгромлений, грушу теж зрізав снаряд. Уже готувався наступ на Слобідку, та Василько потрапив до рук фашистів. Його спалили в хаті разом з Іваном Куницею, який там переховувався. Згоріла майже вся вулиця. Через годину в селі були вже наші. На попелищі були знайдені обгорілі тіла Івана Куниці і Василька, якого впізнали за срібним портсигаром, що подарував йому командир. Обидва герої були поховані з почестями. Василько прожив всього дванадцять років, а уславив себе подвигом, який завжди житиме в пам’яті односельчан. На монументі, спорудженому в пам’ять про полеглих на війні земляків, вдячні односельчани викарбували і ім’я юного патріота Василя Захарчука.
من الأجداد إلى الأحفاد
